Анатолий Матиос

«Кожній людині необхідно мати віру у справедливість з боку державних інституцій, насамперед від СБУ»
Должность : 
Начальник Управления СБУ в Одесской области

Анатолий, сколько лет Вы работаете в органах власти? Как попали? Есть ли какая-то личная история, с этим связанная?

Маю пряму причетність до влади скоро вже 13 років (щасливе для мене число). У владу, а точніше каральну її складову, тобто в прокуратуру, потрапив свідомо після закінчення вузу. У кожної людини є скелети у шафі, які чи то впливають, чи то суттєво вплинули на життєвий шлях, а у цілому на долю. Є такі й у мене: професійно вчився на музиканта (закінчив музичне училище у Чернівцях), відбув військову повинність в Радянській армії, а вибрав професію, пов’язану з юридичною освітою. Причина для дитячої та юнацької психіки не банальна — за радянських часів під слідство безпідставно потрапив мій батько, а вже в страшні 90-ті, за незалежної України, ув’язнили мого наставника, який, захищаючи на вулиці жінку, «перевищив» межі необхідної оборони. Звучатиме це ідеалістично, але я подумав, що ставши фаховим слідчим прокуратури, я не дам ламати людські долі. Здається, що наразі мені це вдається.

Так как я PR-специалист и занимаюсь вопросами формирования и управления репутации, все последующие вопросы буду задавать исходя из профессиональных интересов. Скажите, пожалуйста, после ситуации с «засеванием» у львовских судей на интернет-форумах появилось много отзывов с благодарностями Вам. Многие граждане написали, что снова поверили в СБУ. Что, оказывается, и в СБУ есть честные люди. Скажите, Вы видели эти сообщения? Что думаете о них?

Форуми бачив, а найбільш емоційні оцінки в них навіть читаю, адже маю для цього професійних підлеглих, які відповідають за моніторинг відкритих джерел інформації. Для мене не редаговані відгуки людей надзвичайно важливі, оскільки за 12 місяців перебування, а, точніше, служби в органах СБ, мене весь час переслідувало (це вже в минулому) відчуття власного статусу «чужорідного випадкового тіла». На мою думку, кожній людині, яка живе у таких неоднозначних та складних умовах нашого химерного суспільно-політичного життя, вкрай необхідно мати точку опори та віри у справедливість, у т. ч. з боку державних інституцій, і як би це не було дивно, — насамперед від СБУ. Без емоційної підтримки та подяки людей мені досить важко було б дивитися в очі тим молодим хлопцям з Львівського управління СБУ, які розірвали коло зневіри в справедливість, повіривши моїм запевненням, що їх за професійну та чесну роботу не виженуть зі служби. Скажу по правді, такі сумніви у них були. Слава богу, все вийшло.

Есть мнение, что если бы львовский судья не дал «разъясняющую» пресс–конференцию, то случай с ним мог бы быть замят. Что думаете об этом?

Не можу розкривати всіх професійних таємниць, але скажу, що за 8 місяців законного стеження за тим чоловіком він став моїм працівникам наче рідний. Ми його відчували. А особливості світосприйняття Зварича через призму власного цинізму зіграли з ним жорстокий жарт. Все інше — це вже технології спецслужби. Повірте, у більшій своїй частині остання є високопрофесійною та чесною, а особливо її складова в особі 30—33 річних хлопців, які не злякалися та не спокусилися «продати» ситуацію. До моєї втіхи, прес-конференція суддів — це найвдаліша наша технологічна спецоперація, яка унеможливила фактор суспільного забуття і нівелювання важкості вчиненого злочину. Хоча такий ризик насправді був. Колись, можливо, я про неї розповім детальніше.

Как Вы думаете, органы власти должны задумываться о том, что думают о них обычные люди? Изменилась ли ситуация за прошедшие 10 лет? В какую сторону?

Риторичне запитання, але відповім. Звичайних або незвичайних людей немає. На мою думку, всі — люди, а люди з влади (чи влада) не можуть не мати того всього спектру почуттів, відчуттів та думок, які даровані кожній людині Богом. Але влада — це напевно такий собі «енерджайзер», який чомусь в Україні здебільшого сформований на базі цинізму та байдужого ставлення до інших людей, а не відповідальності та інстинкті самозбереження задля поваги суспільства. В Біблії написано, що віра без дії мертва. Так і у нашому житті — критика влади людьми без активної, а зараз особливо без мужньої громадянської позиції, залишається лише критикою. Тому і сповідую життєвий принцип — не кажи, що все погано, зроби щось добре сам. Радити іншим цього не можу, адже це право внутрішньої свободи кожного. А за 10 років дійсно змінилося дуже багато і наше інтерв’ю цьому реальне підтвердження. Я бачу зараз багато думаючих, прагматичних, фахових людей, які формуватимуть суспільні зміни не лише у теоретичному, а і у практичному сенсі, буквально роблячи самих себе. Гасло одного з FM-радіо мені подобається — «Все будет хорошо!».

Общаетесь ли Вы с коллегами из других стран? Если да, то как у них обстоят дела с репутацией органов власти? 

Так, по роду діяльності останнім часом довелося досить активно спілкуватися з колегами-партнерами з інших країн. Пострадянські країни — це одне враження, стара Європа — респект — підозріло, інколи дріб’язково, але виключно прагматично відноситься як до нас, українців, так і до України зокрема. Моє враження після  спілкування з ними виглядає, напевно, таким чином. Так звана посткомуністична влада Східної Європи має зі своїми громадянами ті ж самі, як і в Україні, проблеми (назвемо їх так) не повністю виправданих очікувань. Інші ж європейці у владі мають історично сформований позитивний синдром більшої чи меншої відповідальності перед людьми.

Как Вы думаете, СМИ еще имеют влияние на власти в нашей стране?

На мою думку, мають вплив швидше інформаційний, ніж справді дієвий. Як не прикро це озвучувати, але, на мою думку, справді незалежних, високопрофесійних ЗМІ різного спектру покриття, у нас в Україні, за рідким виключенням, немає і ще скоро не буде. Не хочу ні перед ким загравати, але без впливу журналістського розслідування на долю чиновника у нас нічого не зміниться. Скандали і сенсації, які не спонукають владу щось робити, залишаються лише негативним психологічним фактором для людей, які перенаповнюються злістю саме до тих, хто відносить себе до влади. Потрібно мати мужність бути самим собою і не обговорювати метастази корупції виключно в компанії та на кухні (це дійсно так). Чи щось зміниться на краще в найближчий час не знаю, хоча хотілося б вірити. Цей процес починати потрібно кожному виключно з себе.

Многие компании устраивают пресс–конференции по важным для них вопросам, чтобы привлечь внимание властей к своим проблемам. Как думаете, это метод работает? Если да, то на кого? Если нет, то почему?

Дещо нетрадиційне, як на специфіку моєї діяльності, запитання. На мою думку, прес-конференція з мотивів звернення уваги саме влади на проблему не є достатньо дієвою. Поясню чому. Реалізація доведеної в тій чи іншій мірі на прес-конференції інформації є примарною саме через відсутність механізму реакції самої  влади, а тим паче механізму контролю суспільства за виправленням ситуації. Скоріш за все — це волання спраглого в пустелі, до якого нікому немає справи. Яскравим прикладом цього є повна, як на мене, відсутність реального реагування виконавчих структур влади на неодноразово озвучені протягом останнього часу факти «технологічного» розкрадання землі під егідою «колегіальних рішень» органів місцевого самоврядування. Прикладів можна наводити багато, однак зрозуміло одне — такі прес-конференції малоефективні і виправдані виключно для тих, хто їх проводить, оскільки інформація здебільшого подається однобоко та без озвучування прізвищ справжніх винуватців проблеми, адже це «боляче» і може призвести до реальних неприємностей. Як на мене, найкращі прес-конференції — це так зване «сарафанне радіо», яке називає чорне чорним, а біле білим без натяків.

2 года назад Вы возбудили уголовное дело против Лавриновича за невыполнение ним Указа Президента Ющенко. Многие рассмотрели этот поступок, как Вашу попытку вырваться из круга неизвестности, сделав нестандартный поступок. Что скажете? Что Вы чувствовали в тот момент? Чем закончилось это дело? 

Задля отримання сумнівної публічності я міг би, наприклад, втнути щось більш екстравагантне. Повірте, для дурості великої фантазії не потрібно — було б бажання. Приклади наводити немає потреби — цирк ми бачимо кожного дня по ТБ. Я не страждав, та і тепер не страждаю синдромом невідомості, оскільки публічність, то не є панацея для внутрішньої свободи. Просто на той момент у мене, як у будь-якої нормальної, у повному сенсі цього слова, людини, яка щось бачила у цьому житті та має професійну честь, виникла майже фізіологічна відраза до політики подвійних стандартів, коли закон є законом лише для пересічних громадян, а пани штибу Лавриновича наче священні індійські корови недоторкані. На момент порушення кримінальної справи, крім задоволення собою — «не раба» ситуації — нічого не відчував, а от після цього — все відчув сповна. Каральна машина держави в руках переляканих, безсловесних та безсовісних правоохоронних можновладців, то є жах. Тішуся, що цей жах страху (а це природне людське відчуття на небезпеку, коли тебе під автоматом ведуть навіть до туалету) я зміг пережити для себе без фатальних втрат. Я після цих подій перестав бути лякливим і маю розкіш бути сам собою, хоч як би ідеалістично це не звучало. А справа — справу на другий день без мене закрили, хоча терміни давності ще не скоро минуть. Подивимось, що кому приготувала доля надалі.

Передаю вопрос от большинства пользователей социальных сетей Odnoklassniki и Vkontakte: действительно СБУ наблюдает за пользователями? Например, есть мнение, что в России все под надзором ФСБ. Что думаете об этом? А Вы сами имеете страничку в одноклассниках? Почему нет?

Забавне запитання, а тому скажу так : «Я Вам не скажу за всю Одессу — вся Одесса очень велика», а за Росію тим паче, оскільки не знаю. Не таємниця, що СБУ точно спостерігає за кимсь, відносно кого є відповідний дозвіл суду на обмеження прав і свобод, але повірте — це набагато менше ніж мікрон від загальної кількості користувачів павутини, які задля задоволення власної цікавості, а як на мене, гострої духовної самотності, спілкуються на вказаних сайтах. Скажу по правді — сторінки не маю. Чому? Поки що не цікаво, та і немає часу.

Передаю вопрос от большого количества Ваших почитателей: чьи кабинеты Вы проверите в Одессе? Народ ждет от Вас подвигов. Одесса — сложный город. Что скажете?

Насамперед перевірю власний службовий кабінет (жарт), а ще обов’язково кабінети тих, хто цього найбільше боїться. В Одесі та на інтернет-форумах цей список у всіх на вустах. Це не є таємниця. Портове місто знає — «риба гниє з голови», а тому «зіц-голови» Фунтів нікому не цікаві. Повірте, подвиг — це коли по-іншому не можливо, а насправді мене та моїх працівників чекає важка, виснажлива, тривожна але, як на мене, така потрібна всім рутинна робота. Прошу Бога та Фортуну, щоб вони дали нам в цьому силу та удачу. Стосовно Одеси, то це феноменальне за своєю енергетикою та надзвичайно красиве місто з унікальними людьми, яким хочеться посміхатися у відповідь. Мріяв би тут жити постійно, однак мрія, то щось нездійсненне, а тому волів би, щоб вона стала бажанням.

Есть мнение, что СБУ и прокуратура мониторят интернет в поисках потенциальных «жертв» в виде успешных компаний-юрлиц. Прокомментируйте, пожалуйста.

Слава Богу, радянський вислів «есть такое мнение» вже в минулому. А якщо серйозно, то таких фактів не знаю, хоча не виключаю, що гострі на розум амбітні аналітики (не тільки в прокуратурі та СБУ) отримують достатню кількість потрібної інформації з відкритих джерел. Як така інформація використовується — справа совісті та законослухняності кожного. Не виключаю, що така загроза дійсно існує, однак панацеї від неї в Україні та світі ще ніхто не придумав. Реалії сьогоднішніх економічних процесів та тотальної непрозорості ведення бізнесу в нашій державі дають широке поле для моделювання проблем та подальшого їх «успішного» корупційного вирішення. Ненавиджу тих, хто так робить. Неприпустимим є ламати хребет людської долі, та й успішної компанії, до коліна, а потім займатися здирницькою реанімацією. Це підло.

Какие сайты или издания читают с утра представители органов власти? А Вы? 

За всіх сказати не можу і рекламу для когось не робитиму. Хоча за себе скажу. За обов’язком служби кожного ранку читаю спеціальний стислий моніторинг відкритих джерел регіональних, економічних та загальнодержавних новин за минулу добу всіх інформаційних ресурсів (по можливості з їх коментарями на форумах). Це допомагає складати для себе, як казав персонаж серіалу «Ліквідація» Давид Маркович Гоцман, — «картину маслом».

Как проводите свободное время?

У вільний час працюю на роботі. А якщо серйозніше, то як збираю залишки волі, зранку (іншого часу просто немає) 4 рази на тиждень йду в спортзал. А ще намагаюсь читати все нове, що є на ринку книговидання. Не завжди це виходить, однак настільні книги вибірково перечитую регулярно щотижня — це мемуари Бісмарка, а також бестселери Р. Гріна «33 стратегії війни» та «48 законів про владу». Приречений їх читати завжди, допоки працюватиму на цій роботі. Надто вже вони точно відповідають нашим сьогоднішнім реаліям.